З Днем народження, любий ліцею!
Дорогі друзі, вчителі, учні, випускники. Щороку 15 листопада ми святкуємо День народження ліцею.
Але нинішнє свято відбувається в особливих умовах, в умовах війни. Дякуючи нашим захисникам ми маємо можливість сьогодні навчатись, згадувати та осмислювати багато речей, продовжувати ліцейські традиції, вчити, розвивати, виховувати й наставляти все нові й нові покоління учнів – і тих, хто прагне знань, і тих, хто, як уміє, опирається тим знанням.
Особливістю кожного свята Дня ліцею є також те, що сьогодні посвяту в ліцеїсти приймають ті, хто в нинішньому році вперше в історії закладу складав випробування в онлайн режимі і поповнив лави ліцейського братства.
Шановні учні першого курсу! З честю пронесіть звання ліцеїста, здобувайте знання, ростіть справжніми патріотами України, за яку сьогодні покладають життя наші батьки, брати і сестри.
Шановні випускники нинішнього навчального року та всіх попередніх. Ми завжди розглядаємо вас як повноправних учасників освітнього процесу і пам’ятаємо та втілюємо ваші достойні уваги ініціативи. Ви вийшли за стіни ліцею справжніми людьми, і це особливо радує нас. Слова вдячності хочу сьогодні сказати батькам учнів, нашим шефам і меценатам, всім тим, хто не є байдужими до проблем учня, вчителя, які підтримують нас у наших починаннях, піклуються про добробут ліцею, оснащення його найновішими навчальними посібниками та обладнанням. Тим хто сприяв будівництву спортивного майданчика, роздягалень, укриттів від небезпеки війни.Дорогі мої колеги, двадцять шість років тому ми переступили поріг нового навчального закладу. Тут слово «поріг» і в прямому, і в переносному значенні, бо ми подолали бар’єр моральний, залишивши свої робочі місця в школах, коледжах, щоб пуститися, мов Колумби, у новий незвіданий океан перемін, разом подолали шторми, пережили бурі й штиль, а нині – воєнний стан і ще не шукаємо тихої гавані. Від неї нікуди не дінемося, вона в кожного попереду. Таке життя… Зате ми впевнені, загартовані, умілі. Бажаю вам здоров’я, мудрості, працездатності й сили з новими успіхами прийти до тридцятиріччя ліцею.
Тож хай міцніє та росте ліцейська родина і «коло друзів шириться щомить». З Днем Ліцею!
Михайло Яременко
Розгорнута книга
Щороку 15 листопада маємо нагоду згадати й осмислити багато речей, які чи то колись, чи то й зараз, а швидше за все постійно живуть у серцях й огортають неповторним чаром нашу душу. Пам’ять не зраджує, та бувають хвилини, коли спогади стають особливо щасливими, загостреними, неповторними, про що прийнято говорити – «хвилюючі спогади».
Це згадки про неповторні роки, проведені в ліцеї, і про унікальних людей – учителів та учнів, – з якими звела доля й за нездоланним законом діалектики змусила розлучитись. Бо таке життя: молоді птахи, оперившись, стають на крило, а учні, досягнувши певних освітніх вершин, теж залишають тепле й затишне «гніздо» та й летять у далекі краї…
Двадцять шоста ліцейська річниця. Що принесла вона колишнім і нинішнім ліцеїстам, колишнім і нинішнім учителям. Гіркуваті її подарунки, та все ж таки цінні, як усе, що дається нам у час випробувань або дуже дорогою ціною. Ось і зараз у навіки вписаному в історію України 2022 році, році війни й утрат, ми знову вкотре не можемо зустрітися з вами, обійнятись і пригадати з теплою посмішкою, що було колись. Але зустріч може бути й уявною, бо на те дана людині пам’ять, яка стукає в серце й нагадує, хвилює, бентежить. Отже, зустрінемося серцями.
І спогад сягає найдальшого – 2002 року, лине до тих, хто двадцять років тому назавжди переступив ліцейський поріг, дехто, щоб не повернутися вже з далеких мандрів до наших теплих і затишних стін…
А спогади нанизуються й нанизуються, як намисто, і в пам’ять уриваються ваші голоси: «А ви хоч оцінили, що ми співали колядку у вашій хаті на три голоси?». Кажу: «Оцінили».
«А хто ж вам тепер вірші прочитає так як я?». Або: «Не дала потягові проїхати над моїм туфлем, – вихопила з колії!». «А Господи!!!» – «Ну як ми проспівали на сходах «Рідна мати моя..?». Чув увесь мікрорайон. – «А як Віталик обставляє всіх у теніс?».
І зрештою, як ви говорили на семінарах. Це ж про вас один сторонній чоловік сказав, що ви говорите, як студенти третього курсу філологічного факультету. Таланти економістів, менеджерів, біологів, культурологів, лікарів, художників у вас проявлялися вже тоді. І запальний танець Ані Рогової, й неповторний спів Олени Мазур і Ольги Юрчикової гармонійно зливалися з тихим голосом і влучним оком Ярослави Морозової.
Ви, власне, більшість із вас нічого не вчили наполовину. Вериженко Ірина на співбесіді в університеті запропонувала розповісти про еволюцію Івана Франка від романтизму до наукового реалізму, на що члени комісії запропонували їй не «строїть із себе дуже розумну», бо вилетить. А вже потім до нас приходили подячні листи з різних університетів, де вас хвалили, а нам дякували. Та й як не дякувати? Ви перелистували все нові сторінки в книзі життя, а ми по-своєму повторювали пройдений з вами разом матеріал.
І зараз часом на старих примірниках фахових газет знаходимо помітки і пізнаємо: оце писала Мостова, а це Віка Лобовик, а це рука незабутньої Іри Копитіної…
Пам’ятаємо вас усіх – не сумнівайтесь. А згадуються слова Люди Вірич, сказані просто так, без проєкції на перспективу: усе забуду, а Андрія Шевченка – ніколи. Виявилося, що нікого з вас забути не можна, ви наша відкрита книга, улюблена, яку перечитуємо, хоч розуміємо, що в неї ви вписали багато-багато нових сторінок.
Ви наш Старий Заповіт.
Нехай не почувають себе ні скривдженими, ні недооціненими інші ювіляри – ті, хто завершив навчання в ліцеї у 2007, 2012, 2017. Ваші образи теж не стерлися в нашій пам’яті, але вас частіше бачимо, і спогад ще не такий щемливий. А вони з’являються як спогад про наші трохи молодші роки. Так, ми були молодшими на 20 років.
Тож, ми були молодшими на 20 років, дорогі мої колеги. І горіли на роботі й запалювали своїм освітнім фанатизмом молоді уми й серця. Ми зараз ще більш досвідчені, хоч усі керівники ювілейних випускних груп уже не працюють у ліцеї. Але ж знаємо, що випускники вдячно згадують вас (і нас) за ті наповнені змістом роки, які нас тут об’єднали на останні пройдені 26 років.
Нехай же наступні роки будуть мирними й щасливими. Хай заквітне миром Україна і хай злітаються до старого гнізда всі наші оперені пташенята.
Володимир Франкович
