Хустка – український оберіг
А хустка в нас завжди була в пошані
У літню спеку й люті холоди.
Їх гарно так замотували пані,
Як йшли до церкви, вдома, та й завжди.
А літню хустку часто вишивали,
Щоб гарною на голові була.
І хустка людям щедро дарувала
Свій захисток від сонця і тепла.
Красоткіна Н.Г
7 грудня – християни вшановують пам’ять Катерини – великомучениці. А також цього дня відзначається Всесвітній день української хустки.
Здавна хустка вважалась українським національним аксесуаром, який зберігає в собі старовинні традиції. Хустка є символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи, оберегом і важливим ритуальним предметом. Це — невід’ємна частина української культурної спадщини.
Хустина є оберегом жінки з давніх-давен. Дівчатка, в основному, носили стрічки, віночки, а коли жінка виходила заміж, то вона одягала на голову хустку. Хустка була її оберегом, оберегом сім’ї, родини. Це — символ і необхідність.
Керівник гуртка БНВО «Ліцей – МАН» Невідомська Вікторія Вікторівна провела майстер-клас з пов’язання української хустки та розповіла дівчатам та хлопцям цікаві традиції.
Традиції живуть – доки ми їх продовжуємо і пам’ятаємо!
Українські традиції: тернова хустка як оберіг
Хустка прийшла на зміну давнішим платовим жіночим головним уборам – обрусу та намітці; мала побутове й обрядове значення. Давніше використовували полотняні та вовняні хустки домашнього виробництва, потім їх витіснили фабричні зразки.
Широко використовувались хустки у весільному обряді.
Під час сватання дівчина дарувала по хустці старостам і пов’язувала хлопцеві, якщо давала згоду на шлюб. Нареченому молода дарувала хусточку, виткану та вишиту власноруч. На початку XX століття на цій хусточці подекуди в кутах були вишиті монограми нареченого у віночках. У деяких місцевостях обряд заручин називали «хустки» (у інших – «дання рушників», «брання рушників», “рушники”). Дання рушників і хусток було, в певному розумінні, священною жертвою одного роду іншому і повинно було сприяти зближенню родів. Після «хусток» дівчина не могла відмовитись від весілля, тому що це був великий сором.
Такий існував звичай, за яким мати молодої давала доньці хустку перед вінчанням «дівочі сльози витирати». Це було єдине, що вишивала мати до весілля дочки. Цією хусткою накривали очі жінці після смерті.
У деяких регіонах руки молодим під час вінчання зв’язували хусткою «щоб міцна сім’я була».
Хустка, перебравши роль намітки, почала виконувати на весіллі визначну роль маркера нового суспільного стану дівчини через обряд «Покривання молодої». У давнину покривав батько або молодий наміткою, ближче до початку XX століття, коли на перший план вийшла хустка, головна роль у більшості регіонів перейшла до матері. Під час цієї дії дівчині розплітали косу, мати двічі накидала на неї хустку, але молода її скидала, лише на третій раз погоджувалась попрощатися з дівуванням.
Перед розлукою дівчина дарувала хустину коханому на знак любові та вірності.
Перед початком будівництва хати перев’язували хустками руки майстрів.
На хрестинах перев’язували руки кумам і священикові.
На похоронах усіх обдаровували хустинками, ними тримали свічку, хустку вішали на хоругви. Померлому закривали очі хустиною. Хустку вішали, як прапор, на хресті померлих дівчини або хлопця.
Хустка продовжує залишатися вживаним елементом і в сучасному вбранні.
