ОГОЛОШЕННЯ
МОТИВАЦІЯ ДО ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
МОТИВАЦІЯ ДО ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Мотивація до педагогічної діяльності базується на поєднанні внутрішнього бажання розвивати особистість дитини, потреби у самореалізації та любові до предмету. Ключовими чинниками є прагнення творчого зростання, соціальна значущість професії, визнання з боку адміністрації та підтримка у колективі, що забезпечує психологічний комфорт.
Основні складові мотивації до професії вчителя поділяються на:
- Внутрішні мотиви (найстійкіші):
- спрямованість на дитину: турбота про учнів, інтерес до їх розвитку, бажання розкрити індивідуальність кожного.
- самореалізація: потреба в самовдосконаленні, творчий пошук, розробка авторських програм, участь у професійних конкурсах та майстер- класах.
- любов до предмета: захоплення своєю дисципліною та бажання ділитися знаннями.
- Зовнішні мотиви:
- соціальні: визнання професії, престиж, гарантована зайнятість, заробітна плата.
- професійна підтримка: позитивна атмосфера, похвала від керівництва, психологічна підтримка, можливість кар’єрного зростання.
Чинники, що підвищують мотивацію:
-
можливість обирати методи роботи, класи, робочий графік (розклад).
-
участь у семінарах, публікації власних напрацювань.
-
визнання професійної цінності та повага до особистості вчителя.
-
найбільший мотиватор – зменшення бюрократичного навантаження на педагогів. Цей аспект виявився навіть впливовішим, ніж рівень заробітної плати. Але заробіток відіграє важливу роль у мотивації вчителів. 91% опитаних вказали, що вищий рівень фінансової нагороди матиме позитивний вплив на їхнє бажання надалі працювати вчителем.
І не менш важливо – повага держави до педагогів усіх рівнів.
УСІ, ХТО НАВЧАЄ ТА ФОРМУЄ НОВЕ ПОКОЛІННЯ УКРАЇНИ,
МАЮТЬ ЖИТИ Й ПРАЦЮВАТИ В ДОСТОЙНИХ УМОВАХ!
Рекомендації вчителям щодо стимулювання пізнавальної активності учнів на уроці
Рекомендації вчителям
щодо стимулювання пізнавальної активності учнів на уроці
Здібності дитини набагато важливіші за й недоліки.
Девід Вернер
-
Допомагайте учням діяти незалежно, не давайте прямих інструкцій щодо того, чим вони мають займатися;
-
не робіть швидких припущень, на основі детального спостереження та оцінки визначайте сильні та слабкі сторони учнів;
-
не покладайтеся на те, що учні вже мають певні базові знання, навички;
-
не стримуйте ініціативи учнів і не робіть за них те, що вони можуть зробити, що можуть навчитися робити самостійно;
-
не поспішайте з винесенням вироку;
-
навчіть учнів досліджувати міжпредметні зв’язки;
-
розвивайте в учнів навички самостійного вирішення проблем, дослідження та аналізу ситуації;
-
використовуйте складні ситуації, які виникають у дітей у школі чи вдома, для застосування набутих навичок у вирішенні проблем;
-
допомагайте дітям навчитися керувати процесом засвоєння знань;
-
підходьте до всього творчо;
-
не погоджуйтеся з відповіддю учня, якщо учень просто констатує факти, вимагайте доказів;
-
ніколи не розв’язуйте дискусію учнів найлегшим способом, тобто повідомивши їм правильну відповідь чи правильний спосіб розв’язання;
-
уважно вислуховуйте своїх учнів, ловіть кожен вислів чи думку, щоб не пропустити можливість розкрити для них щось нове;
-
постійно пам’ятайте: навчання має спиратися на інтереси, мотиви і бажання учнів;
-
прищеплюйте учням смак до нестандартних розв’язань;
-
ніколи не кажіть учням, що у вас немає часу обговорити їхні «безглузді» ідеї;
-
не скупіться на добре слово, доброзичливу усмішку, дружнє заохочення;
-
пам’ятайте, що в процесі навчання не може бути постійної методики чи усталеної програми;
-
повторюйте ці поради постійно, доки вони не стануть частинкою вас самих.
Однією з головних умов ефективності застосування вищевказаних методів є створення такої атмосфери в класі, яка позитивно впливає на появу нових, оригінальних ідей.
У педагогіці немає готових рецептів, тому що кожна дитина, кожен учитель і кожна ситуація, яка може виникнути між ними, унікальні.
