Не прощайтесь із Берегом Дитинства

Усе минає, і все повторюється, а юність і ліцей – ні.

Саме такими словами мені хотілось би розпочати це привітання зі ще одним закінченням навчального року. Є дві парадоксальні суперечності в сприйнятті й осмисленні того, що пов’язано з роком, що минає: з одного боку він був зовсім не простий, важко давався і не тільки учням, а й учителям, а з іншого – я не пам’ятаю аналогу, щоб якийсь рік проминув так швидко.

Весна похмурістю днів, недостатньою кількістю сонячної енергії наче й не нагадує, що й травень добігає кінця, що ось-ось останній дзвінок сповістить про закінчення ще одного в нашому житті року, – бо на навчальні етапи ми з вами міряємо життєві версти й, повірте мені, шановні випускники, будете ви міряти так їх увесь подальший вік. Бо стратегія сучасної освіти орієнтує молоду людину на навчання протягом усього життя. Зустрічаючи колишніх випускників і знаючи, яку вищу освіту і в якому ВНЗ вони здобули, усе частіше чуємо: «Перевчився, змінив фах, здобуваю іншу освіту, змінив сферу діяльності, потребую стажування». І це випускники сучасності, це освітні модифікації в дії.

А ви, випускники й теперішні ліцеїсти, постійний – назавжди – продукт новітніх освітніх відносин.

А тому в настанову кожному скажу не нові, але завжди актуальні слова: «З усього безцінного часу життя, яке відводить нам Господь, не змарнуйте жодної хвилини».

Наше суспільство вкрай марґіналізоване. Й саме на маргінесі з’являються речі, які часто дивують нас, людей, що сформувалися і іншу епоху: це юнацький нігілізм, передчасна й необґрунтована відмова від своїх соціальних ролей, сприйняття молодими людьми демократизації суспільства як вседозволеності, обстоювання абстрактних прав та ігнорування обов’язків.

Це сумно, бо наше молоде покоління втрачає романтику, перестає довіряти романтичним уявлення предків про два береги людського життя: від якого ти відпливеш і до якого маєш причалити. А на довгій дорозі між берегами зустрінуться тобі й інші: берег надії, берег юності, берег любові. А зараз ви все ще на березі дитинства, й не поспішайте прощатися з ним, бо це найкраще, найкомфортніше місце із тих, у яких ви були й ще будете.

Але й у цьому віці 13–17 років пам’ятайте: ми – українці. Україна для кожного з нас хай буде над усе. Це перша заповідь.

А друга сформульована середньовічним філософом –абатом Бодо: «Ліпше більше любити і менше розуміти, ніж розуміти багато і зовсім не любити».

І третя заповідь. Усе повинно підкорятися зусиллям розуму. Життя – це пізнання світу, але ж у найкращих найзагадковіших його таємницях, а не в пізнанні пороків. Пізнавайте світ у його величі й незвичайності – і ви будете щасливі вічними відкриттями, якими переповнений світ. Колись цю дивовижну житєйську закономірність помітив Клод Моне. Він побачив стіг сіна уранці, вдень і ввечері і сказав здивовано: «Але ж слухайте, це не той самий стіг».

Художник, звісно, має інші очі, але й ви геніально можете дивитись і бачити.

Шукайте красу в усьому.

Шановні вчителі. Ваша професія, ваша робота – сама по собі вже краса. Прекрасні душі породжують прекрасні вчинки. Ніколи не зраджуйте своєму покликанню, бо воно залишається в нашому суспільстві таки найблагороднішим.

Здоров’я вам і сили, оптимізму й шляхетності.

Зі святом усіх, хто навчає й навчатися хоче.

Михайло Яременко