День науки
День науки – це, здавалося б, черговий ліцейський захід. Воно ж бо так, але тільки не в нашому ліцеї.
Як же пройшов цей так довгоочікуваний День науки? Цей рік був ювілейним для ліцею. Адже саме в 1999 році відбувся перший день науки. Хто-хто, але саме стіни тієї зали відчувають цю магічну атмосферу, хвилювання й радість тих, хто так старанно й наполегливо працював протягом року над науково-дослідницькими роботами МАН вже цілих 20 років. Виходячи на сцену, учасники ледь-ледь видавали своє хвилювання, але можна сказати напевне, що вони дійсно були щасливими стояти на тій сцені. Це було неймовірно зворушливо, коли всі вони отримували подарунки, потім шанобливо вклонялися і висловлювали слова подяки своїм наставникам. Я впевнена, що справжній величезний вирій емоцій крився там – всередині.
І вже традиційно на свято завітали науковці, начальник управління освіти і науки Білоцерківської міської ради Київської області Ю.Ф.Петрик, методист Національного центру «Мала академія наук» Л.В.Терехова, учителі, батьки.
Теплі слова, мудрі настанови, побажання нових злетів у науці прозвучали у вітальному слові кожного з гостей.
Цього року головною особливістю заходу були уривки відомих кінострічок, якими вітали наших переможців. Музичні комедії, пісні, танці, що ми бачили в кінофільмах, – усе це те таке недавнє минуле, яким жили наші батьки, бабусі й дідусі. Ні! Люди не змінилися: і тоді, й зараз ми можемо відчувати, любити, перейматися чужим життям, вирішувати проблеми і навіть плакати. І все це вже точно пройшли наші дідусі й бабусі, тому, напевно, вони нас підтримують навіть більше за батьків, адже вже давно зрозуміли цю таку просту істину: «життя прожити – не поле перейти».
Ми йдемо до своєї цілі і не зважаємо ні на які перепони, ми прагнемо визнання, здобутків, призів. Це все, звісно, правильно, але не варто забувати, що як би це банально не звучало, перемога не є найголовнішою в цьому житті, усяке трапляється, головне – це щастя, бути самодостатньою людиною. А наші ж старанні, талановиті ліцеїсти попрацювали на славу. А окрема подяка їхнім науковим керівникам, які не тільки допомагали з матеріалом, але й учили повірити в себе.
Поліна Клочко
