День народження ліцею
І вже минає двадцять перша осінь
Життя школи як і життя вчителя, вимірюється лункими переливами дзвоника – щоденними, «першими» й «останніми». Здається, ще недавно відлунали останній дзвоник 2017 року, а за ним – перший нового навчального року, але, як і щороку, з незмінним душевним трепетом чекаємо 15 листопада – дня, із яким пов’язано сакральне поняття ліцейського дзвінка – особливого, тільки нашого, й тому такого дорогого нам.
Це наше свято, урочистості такі тривожно-щемні, і тільки той, хто протягом цих двох десятків років у якийсь із відтинків у чотири навчальні роки їв із нами кашу з «ліцейського глечика», проковтнув дрібку з того пуда
солі, який ми вже з’їли разом, розуміє, чому музика листопадового дзвінка нам така дорога й мила.
Свято ліцею дивовижним чином увібрало в себе і радість, і сум, і теплоту спогадів про шкільні роки, у які саме тобі в колі друзів довелося ходити цими коридорами, слухати лекції улюблених наставників, глибоко
осягати мудрість мислителів: «Ми плануємо своє життя самостійно», або «У житті немає гарантій, існують самі ймовірності» (Білл Гейтс). О, той Гейтс, скільки поколінь ліцейських хлопців у своїх творах захоплено
розповідали про нього як одного з найуспішніших підприємців, присягалися брати з нього приклад, переймали його науку життя…
Не завжди ми маємо час прослідкувати за всіма випускниками – далеко вони від нас – дехто в історії, а дехто географічно. Але напевне знаємо, переважно зі свого досвіду, що життя – боротьба, а в боротьбі – щастя.
Кожен наш випускник запрограмований на щастя, – тож вибирайте його. Чого ми чекаємо від цього свята? Очікування дива, передчуття зустрічі, радості, спогадів, проникнення в новий світ нового життя наших
випускників, які самовіддано, у щоденній напруженій праці творять свою життєву траєкторію, наближаючись до своєї зрілості: декому з них вік наближається до 37 – у наступному році вони відзначають 20 років закінчення ліцею.
Нехай вони згадають, як у 1997 році на сцені стояла, взявшись у боки, кокетлива синя одиничка і були написані слова: «Це нам рік» (гордо, весело й дотепно), а в 1998 – «А це вже й два»… А сьогодні ми відзначаємо двадцять першу річницю. Не особливо кругла, не дуже романтична дата, але, як і всяка інша, дорога нам, бо це наша дорога, наше життя – усіх нас. Але якщо йти за асоціаціями, то можна
й цифру «21» з дечим зв’язати, наприклад, що це дата європейського повноліття. У світі історії – мізерно мало. У житті людини – чверть віку. І тут доречна цитата з мудрості улюбленого митця дівчат (за їхніми творами, звичайно) Леонардо да Вінчі: «Усяке життя, добре прожите, є довгим життям». Його вага вимірюється не роками, а силою зробленого. Хай будуть успішними наші випускники, будьте щасливі всі, хто навчає, навчав у цих стінах і вчився тут.
Це наше свято, урочистості такі тривожно-щемні, і тільки той, хто протягом цих двох десятків років у якийсь із відтинків у чотири навчальні роки їв із нами кашу з «ліцейського глечика», проковтнув дрібку з того пуда
солі, який ми вже з’їли разом, розуміє, чому музика листопадового дзвінка нам така дорога й мила.
Свято ліцею дивовижним чином увібрало в себе і радість, і сум, і теплоту спогадів про шкільні роки, у які саме тобі в колі друзів довелося ходити цими коридорами, слухати лекції улюблених наставників, глибоко
осягати мудрість мислителів: «Ми плануємо своє життя самостійно», або «У житті немає гарантій, існують самі ймовірності» (Білл Гейтс). О, той Гейтс, скільки поколінь ліцейських хлопців у своїх творах захоплено
розповідали про нього як одного з найуспішніших підприємців, присягалися брати з нього приклад, переймали його науку життя…
Не завжди ми маємо час прослідкувати за всіма випускниками – далеко вони від нас – дехто в історії, а дехто географічно. Але напевне знаємо, переважно зі свого досвіду, що життя – боротьба, а в боротьбі – щастя.
Кожен наш випускник запрограмований на щастя, – тож вибирайте його. Чого ми чекаємо від цього свята? Очікування дива, передчуття зустрічі, радості, спогадів, проникнення в новий світ нового життя наших
випускників, які самовіддано, у щоденній напруженій праці творять свою життєву траєкторію, наближаючись до своєї зрілості: декому з них вік наближається до 37 – у наступному році вони відзначають 20 років закінчення ліцею.
Нехай вони згадають, як у 1997 році на сцені стояла, взявшись у боки, кокетлива синя одиничка і були написані слова: «Це нам рік» (гордо, весело й дотепно), а в 1998 – «А це вже й два»… А сьогодні ми відзначаємо двадцять першу річницю. Не особливо кругла, не дуже романтична дата, але, як і всяка інша, дорога нам, бо це наша дорога, наше життя – усіх нас. Але якщо йти за асоціаціями, то можна
й цифру «21» з дечим зв’язати, наприклад, що це дата європейського повноліття. У світі історії – мізерно мало. У житті людини – чверть віку. І тут доречна цитата з мудрості улюбленого митця дівчат (за їхніми творами, звичайно) Леонардо да Вінчі: «Усяке життя, добре прожите, є довгим життям». Його вага вимірюється не роками, а силою зробленого. Хай будуть успішними наші випускники, будьте щасливі всі, хто навчає, навчав у цих стінах і вчився тут.
Михайло Яременко
