27 січня  2017 року, до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту, в Білоцерківському НВО «Ліцей - МАН» відбувся круглий стіл під час якого учні звітували про свою роботу за проектом «Формування патріотизму та гуманізму серед учнівської молоді Білої Церкви через вивчення історії рідного краю під час Другої світової війни та вшанування жертв нацизму». Результатом їхньої діяльності стала підготовка до друку наукового збірника «Невідомі сторінки історії Білої Церкви під час нацистської окупації: документи і свідчення» Матеріали зазначеної праці пропонують читачу сформувати свій погляд на історію Білої Церкви під час Другої світової війни на основі свідчень наших земляків, які пережили окупацію, та архівних документів, більшість з яких публікуються вперше. Героїчні сторінки антинацистського руху опору та військових дій під час звільнення міста неодноразово висвітлювалось у працях місцевих краєзнавців. В той же час складні і трагічні сторінки періоду окупації ще не знайшли достатнього висвітлення в історичній літературі. Розтаємничення архівних справ, перегляд раніше домінуючих ідеологічних стереотипів надають нові можливості наближення до історичної правди

Біла Церква знаходилась під нацистською окупацією з 16 липня 1941 року до 4 січня 1944 року. Упродовж 902 днів мешканці міста на собі відчули зміст «Нового порядку». Якщо на початку окупації у когось були сподівання на полегшення в порівнянні з жорстоким сталінським режимом, то дуже швидко вони розвіялись. Починаючи з серпня 1941 року і до останніх днів панування нацистів у місті проводилися чисельні масові та індивідуальні розстріли цивільного населення. Майже повністю була знищена та частина єврейської громади, яка з різних причин не була евакуйована (напередодні війни у Білій Церкві мешкало майже 9,5 тис. євреїв). Масові жертви були серед радянських військовополонених Білоцерківського табору (шталаг №334), який дислокувався на території 5-го та 7-го військових майданчиків. Чисельність жертв в різних документах, які складалися відповідними радянськими органами одразу після звільнення міста, коливаються від 14 до 45 тисяч осіб. У Білій Церкві діяв як радянський, так і націоналістичний рух опору: у березні 1942 року тут був сформований підпільний райком КП(б)У, який об’єднував десять підпільних організацій міста та району, а також Окружний провід ОУН-б, який об’єднував мережу націоналістичних організацій десяти навколишніх округів (гебітів). Поборюючи один одного, вони самі, члени їх сімей, а також усі, хто був запідозрений у співпраці з ними, піддавались жорстоким переслідуванням з боку окупантів.

Білоцерківська земля рясніла могилами цивільного населення. Розстріли проводилися на території складських приміщень БРУМу, третьому, п’ятому, сьомому військових майданчиках, в урочищі Голендерня, на території двох в’язниць, які знаходилися на вулицях Підвальній та Піонерській (нині вулиця Комендантська), а також в інших місцях Білої Церкви та її околиць. Восени 1943 року нацисти спалили живцем близько шістдесяти людей у будинку на вул. Храпачанська. Це далеко не повний мартиролог смертей.

Під час реалізації нашого проекту ми прагнули перенести акцент з історії воєнних дій на історії конкретних людей. З цією метою були опитані наші земляки, які проживали в місті в той період і зберегли пам'ять про ті події. Їх стає все менше з кожним роком. Тому це був один із останніх шансів надати їм можливість розповісти свою історію війни на території нашого міста, а молодим людям краще усвідомити масштаб трагедії із уст її безпосередніх очевидців.

Результати джерелознавчого пошуку надали унікальну можливість не лише поспілкуватись з безпосередніми учасниками подій, а й перейнятись їхнім морально-психологічним сприйняттям епохи.

Розповіді очевидців були записані як напіввідкриті біографічні інтерв’ю тривалістю від однієї до трьох годин. Не всі інформанти змогли вільно побудувати свою розповідь без скеровуючих запитань. Тому більшість інтерв’ю має форму послідовних «проблемних наративів» у межах заздалегідь заданої тематики

Зазначимо, що при оцінці їх свідчень потрібно враховувати суб’єктивне ставлення до поставлених питань, накладання сучасного бачення подій, відомих знань та стереотипів. Певну роль відіграє вік, стать, соціальний та професійний статус тих, хто пережив нацистську окупацію. Протиріччя, що зустрічаються в опублікованих спогадах, зумовлюються не лише їх суб’єктивним сприйняттям, але й часовою віддаленістю тих подій.

Зазначимо, що ми не допускали ревізії фактів, наведених свідками, зберегли лінгвістичні особливості їх мови лише, в окремих випадках об’єднували логічним ланцюжком їх розповіді.

Другою частиною збірника стали документи відібрані в результаті проведеної дослідницької роботи в архівах Білої Церкви та району, Державному архіві Київської області, Центральному державному архіві громадських об’єднань України, Галузевому державному архіві Служби безпеки України. Вони включають: документи радянських органів про вчинені злочини нацистів на території міста, розпорядчі документи міськвиконкому періоду 1944 року про могили страчених білоцерківців під час окупації та червоноармійців, які загинули під час оборони міста та його звільнення.

Матеріали радянських спецслужб становлять один із архівних блоків, критичний аналіз яких дозволяє реконструювати ліквідаційні акції окупаційного режиму, встановити коло їх виконавців та жертв, визначити місця розстрілів та поховань. Ми приводимо свідчення, які давали під час допитів начальник поліції Білої Церкви М.В.Томасевич, начальник тюрми Ф.М.Вишневський, його заступник І.О.Яценко, поліцейський В.П.Джаламага, поліцейський козачого добровольчого батальйона М.Г.Морковкін та інші фігуранти кримінальних справ. Потрібно враховувати, що радянські органи безпеки нерідко, а особливо у воєнні та перші повоєнні роки, застосовували методи фізичного і психологічного впливу, щоб добитися визнання своєї вини обвинуваченими. В свою чергу, останні намагалися ухилитися від відповідальності чи, у крайньому разі применшити свою участь у злочинах, звалюючи свою вину на інших, чи намагаючись обманути слідство.

Окреме місце займають документи судових процесів над нацистам, які проходили в Німеччині в післявоєнний період. У них йдеться про масові розстріли євреїв у Білій Церкві в серпні 1941 року, в тому числі 90 неповнолітніх дітей.

Зіставлення матеріалів протоколів допитів злочинців, покази свідків, актів про злочини з усними свідченнями очевидців, дозволяє не лише критично осмислити джерела, а й надає унікальну можливість порівняння й зіставлення свідчень тих, хто пережив одну й ту ж подію, перебуваючи при цьому в ролі ката, його жертви, чи спостерігача.

Отже, лише комплексний підхід, що включає критичний аналіз джерел, здатний наблизити дослідника до відтворення об’єктивної картини минулого.

Ми прагнемо також звернути увагу співгромадян-білоцерківців на те, що свого часу у місті були встановлені пам’ятки, що увічнюють подвиг народу і окремих осіб, які віддали життя у боротьбі з нацизмом, в той же час конкретні місця розстрілів цивільного населення, військовополонених на історичній мапі Білої Церкви незазначені, у багатьох випадках перепоховання не проведені

Активну участь у роботі над збірником під час опитування очевидців, а також при підготовці до друку архівних документів брали учні Білоцерківського навчально-виховного об’єднання «Ліцей – МАН» Богдан Потьомкін, Анастасія Шаповал, Костянтин Червінчик, Ірина Терещук, Олександр Сандул, Ілля Рудійко, Олександра Кудлай, Ярослав Вовкотруб, Катерина Москаленко, Ольга Поліщук, Олександра Плохотнюк, Ростислав Козаченко, Анна Троцько, Дар’я Коробенко, Іван Дуб, Вікторія Рябоконь, Анастасія Свиридюк, Маргарита Крумка, Роман Возбранний, Максим Корнійчук.

Редакційна колегія висловлює подяку за сприяння в роботі над науковим збірником директору Білоцерківського навчально-виховного об’єднання «Ліцей – МАН» Михайлу Григоровичу Яременку, директору Державного архіву Київської області Соф’ї Арсеніївні Каменєвій, завідуючій читальним залом Ользі Миколаївні Бєлій; керівництву та співробітникам Галузевого державного архіву СБ України, зокрема, співробітнику читального залу Ларисі Григорівні Лавренчук; завідуючій архівним відділом Білоцерківської міської ради Наталії Володимирівні Ніканоровій, а також співробітникам відділу у справах сім’ї та молоді Білоцерківської міської ради.

ФОТОГАЛЕРЕЯ